Жінка, жіночність, поезія: coffee-talk з Христею Венгринюк

                                   
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились
бути не прекрасними. 



Мені згадались нещодавно ці рядки Ліни Костенко, тому не дивно, що виникла ідея підняти саме таку тему – тему жіночності, романтики, постаті жінки в поезії, поезії в жінці. 
Спылкуюсь з Христею Венгринюк - українською письменницею, літературознавцем, художницею.

Христю, таке в мене питання, можливо досить банальне, але мені цікаве: як ти прийшла до поезії? Коли народились перші рядки?

Зазвичай, автори до прози приходять після поезії, а в мене було навпаки. Після двох своїх перших збірок я почала писати поезію, це було страшенно неочікувано – мої перші рядки прийшли мені під час телефонної розмови, просто увірвалися паралельно… І досі вриваються завжди неочікувано, але завжди так бажано.


Чи можеш ти писати на певні теми? Чи пишеться лише за натхненням? 

Звісно, можу. Щонайдивніше, часом на тему виходить не гірше, ніж писати від натхнення. Писання роману - це теж своєрідне замовлення, бо важко під один поклик написати ввесь текст. Написання великої прози – це клопітка робота, яка мусить бути виконана, іноді, й без Музи.

Сучасна жінка-поетка: яка вона? Який він цей жіночий образ? Чи його можна порівнювати з Лесею Українкою чи Анною Ахматовою? 

Сучасна письменниця, окрім того, що вона авторка, повинна ще й бути успішною дружиною, мамою та працювати (на жаль) й на інших роботах. У наше століття не можна охати, непритомніючи, бо ти поетка. Треба бути сильною і стояти на рівні з чоловіком. Бути письменницею зараз – неймовірна праця, що "викрадає" час, який у жінки залишається на себе. Можливо, саме тому зараз нема Лесь Українок та Анн Ахматових.


А твої улюблені сучасні поетки? Знаю, що то як мінімум Іра Цілик та Катя Бабкіна…кого ти ще можеш назвати? 


Іра Цілик, скоріше, одна з улюблених письменниць, а Катерина Бабкіна, так – одна з улюблених поеток. 
Надзвичайно захоплює мене поезія сучасної польської поетки та перекладачки Анети Камінської. 
Українські поетки Олена Степаненко, Галина Крук, Маріанна Кіяновська також, своєю поезією витворюють у моїй підсвідомості щось "інше"! Видавництво "Смолоскип" завжди радує читачів новими відкриттями сучасної поезії. Для мене таким відкриттям стала молода поетка з Житомира Юлія Кручак, що є лауреатом цьогорічної премії "Смолоскип".


Які твої улюблені поетичні образи? Про що ти пишеш? 

Маргінальні, девіантні особистості. Бо вони складають більшість нашого суспільства. Тому, виходить насправді, що просто пишу про звичайних людей.

Чи є щось, що змусило б тебе відмовитись від письма?

Так, інша можливість говорити у мистецтві. Вже кілька років я серйозно займаюся живописом, вважаю, що це та ж сама література, просто у дещо іншій формі. Говорити текстом можна і мовчки, якщо ти почуваєшся виговореним і тебе почули.

В тебе вже надрукована не одна поетична збірка, кілька романів….чи бачиш ти, що твої слова змінюють світ?

Іноді, так. Але це не є моєю метою, скоріше, констатація реальності мене цікавить більше. Це як флеш, кадр, зупинка. Така місія мені більш до вподоби.
Чи є колір у твоїх рядків?:)

Думаю, що він прозорий, щоб кожен читач міг за ним побачити усе найважливіше.


А чи є у твоїх віршів погода?

Якась, певно, Краківська, осіння, туманна… Якась така, як цієї осені і в Чернівцях.

Мені (та думаю іншим читачам) цікаво: якою ти бачиш героїню своїх віршів?

Моя героїня, блаженна, як Єва і гола, як немовля. Вона ще не знає цього світу і ділиться усім, що є лише для неї відкриттям, з цілим-цілим світом. І їй байдуже, якщо хтось інший, вже це сотні разів пережив.

На твій погляд: в чому жіночність сучасної жінки? Чи взагалі сучасна жінка жіночна? Романтична? Адже суспільство змінюється, стираються рамки, довкола стільки стилю унісекс… 


Думаю, саме в цьому унісексі й ховається вся загадковість: розгледіти ноги під широкими джинсами, домріяти, що ховається під смугастою сорочкою… Але й мушу відзначити, що це, насправді, допомагає жінці чутися людиною, а не лише лялькою. Бо ж просто несправедливо, що жінка повинна щодень мордуватися на високих підборах та в незручних спідницях. Все, що полегшує життя людині, – є вірним, навіть, якщо комусь це візуально не так подобається.
В чому для тебе заключається романтика? Чи потрібна вона сьогодні? 

Та романтика скрізь і довкола: у вечірніх ліхтарях осіннього парку, в повідомленнях у "месенджері", у спільній молитві, у читаннях вголос поезії одне одному, у прикляканнях перед тим, хто просить милостиню… Просто треба це вміти бачити, а це вже зовсім інше питання.

фото: Vanya Kolkov, Олександр Ткачук, Наталя Власенко.
p.s. Дякую чарівній Христі за розмову та її тепло,
Чернівцям - за гостинність та нагоду щороку приїжджати на Meridian Czernowitz, а кав'ярні Grand cafe - за файну каву :)

Комментарии